Історія
Користівського НВК
за матеріалами
«КОРИСТІВСЬКІЙ СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ 40 РОКІВ
Коротка історична довідка про історію Користівської середньої школи
села Користь Корецького району Рівненської області
Автор – Лисюк Семен Корнійович
с. Користь 1998 рік
Архівних відомостей про відкриття школи в селі Користь знайти не вдалось. Але, з розповідей жителів села і документів, які зберігаються в шкільному музеї, можна встановити, що в селі в кінці XVIII і на початку XIX століття існувала однокласна церковно-парафіальна школа.
Про школу в с. Користь згадується в довіднику “Волинь в описании го-родов, деревень и сел”, 1895 р.
Першу згадку про село Користь дає “Опись актовой книги Киевского центрального архива” 1.1869-1891, № 3044, стор. 25, пункт 232 “вь Корести” -1970 рік.
XVI – XVIII ст. – це період, коли зароджувалась і розвивалась Україна, коли на терені нашої батьківщини вирішувалась проблема загальної освіти наших попередників. На Україні в цей час вже існували дяківські, церковно- парафіальні, братські школи. Чимало дітей здобували початки грамоти у мандрівних дяків-учителів. Часто вони були єдиною письменною людиною в селі, до якої звертались односельці за порадою.
Створювалась школа в тому чи іншому селі досить демократичним шляхом. Як свідчать дослідники, вибір на посаду вчителя відбувався так: дяк залазив на дзвіницю, а батьки учнів, що збирались довкола, ставили запитання, виявляючи його моральне обличчя, любов до дітей, знання псалмів, колядок тощо. Якщо відповіді задовольняли громаду, вона укладала з дяком угоду, у якій фіксувались обов’язки його і батьків.
Закінчувався строк, передбачений угодою, і мандрівний дяк-учитель йшов далі.
В 1739 році в Користі на кошти місцевого поміщика Франца Слішинського була збудована церква, яка стала своєрідним центром освітньої діяльності.
При церкві створюється церковно-парафіальна школа. Ось як описували таку школу сучасники: “Містилась вона в окремій хаті, де стояли три довгі столи. Кожен стіл відводився окремому класові. За першим учили буквар, за другим – часослов, за третім – Псалтир. За двома останніми столами (класами) вчили письма. Учні були різного віку – від хлопчиків 7-8 років до старших парубків. Спочатку вони писали загостреними паличками (писалами) на вощених дощечках. А вже коли навчилися писати, то користувались чорнилом та папером. Чорнило робили з бузини або сажі. Із третього класу набирали бажаючих до співочої школи, де тричі на тиждень вчили церковного співу. До школи ходили 30-40 учнів і можна собі уявити, який то гамір стояв у шкільній кімнаті, де кожен вголос читав своє, а то й співав. Отож, учитель призначав із старших школярів своїх помічників, які не лише стежили за порядком і тим, щоб усі навчались, а й працювали з молодшими учнями. Тривалість перебування у кожному класі залежала від здібності й старанності учня.
Закінчення класу школяром було традиційним святом. Учень, який за-кінчив клас, приносив до школи великий горщик каші з молоком, накритий полотняною хустиною. Хустину вчитель брав собі, а кашу з’їдали школярі і йшли на майдан. Там ставили порожній горщик і, відійшовши на кілька кроків, кидали в нього палицями, доки не розбивали на дрібне череп’я.
Навчались у школі до тих пір, поки повністю не осягали шкільну премудрість. Деякі ліниві й недбалі школярі могли вчитися і близько десяти років.
За спогадами старожилів села перше приміщення школи було збудовано на середині села, на західній стороні річки Губач в 1862 році.
Відповідно до затверджених в 1884 році “Правил для церков-но-парафіальних шкіл”, школа повинна бути однокласною з трьохрічним строком навчання. Головне місце в навчанні відводиться, крім читання, письма й арифметики, також церковно-слов’янському читанню і церковному співу. Головним предметом був Закон Божий, який вивчав з дітьми місцевий священник (з 1886 року – Іван Помазанський).
В 1912 році на протилежній (східній) стороні річки Губач будується нове приміщення школи (що використовувалося, як школа, до 1954 року). Це дало можливість збільшити кількість учнів із 20-30 до 40-60 дітей та прийняти до школи дітей із сусідніх сіл.
Після закінчення школи випускнику видавалось Волинською Училищною Єпархіальною Радою в м. Житомирі свідоцтво про те, що він (вона) успішно закінчив (закінчила) курс навчання в однокласній церковно-парафіальній школі в с. Користь. Відмінникам видавалось свідоцтво особливого зразка – з позолотою.
В 1867 році на західній окраїні села засновується поселення німців “Ко-лонія Користь” і організовується для навчання їх дітей також однокласна середня школа, навчання в якій велось німецькою мовою.
Після громадянської війни 1917-20 рр. за Ризьким договором, укладеним в 1921 році між Польщею і Радянською Росією, село Користь переходить до складу Польщі.
Сільська церковно-парафіальна школа реорганізовується в державну трьохкласну загальну школу, що називалась Трьохкласова Публічна Школа Повшехна. Навчання проводилось в старому приміщенні школи, де було 2 кімнати, і в одній кімнаті, що орендувалась у поміщика Краузе, на південній окраїні села.
В навчальному плані школи були такі предмети: релігія (православна), польська мова, українська мова (як предмет), рахунки з геометрією (математика), малювання, трудове навчання, співи й фізкультура.
З 1937-38 навчального року школа стає шестикласною народною школою II ступеня (Публічна Школа Повшехна степня ІІ-го) в складі І-УІ класів.
В І-УІ класах крім вищенаведених предметів вивчалась історія, географія, природознавство, арифметика з геометрією (математика).
Навчання велось тільки польською мовою.
У зв’язку із збільшенням класів і кількості учнів школа орендує кімнати в будинку Лотоцького. В 1960-90 рр. в цьому будинку був пришкільний інтернат.
В школі навчалось загалом 120-140 учнів із села Користь й навколишніх сіл: Сапожина, Брикова, Черниці.
Директором школи в 1931-1939 рр. був Метчук Мефодій Кіндратович, українець. Разом з ним в школі працювала його дружина, полька, і ще 3-4 вчителі поляки.
Обов’язковим предметом в кожному класі була релігія, яку вивчав з уч-нями місцевий священник Іван Помазанський.
В німецькій частині села продовжувала працювати однокласна народна школа. Вона мала статус державної школи, тому мова навчання в ній теж була польською, але вчителі сприяли тому, щоб діти розмовляли німецькою мовою, і вивчали її на уроках, додатково до державного плану.
Щоб продовжувати навчання у старших класах, діти німців змушені були, або відвідувати народну школу в українському селі, або переходити у віддалені німецькі чи польські школи в Галичині, Рівному, Познані. Відповідно до офіційного німецько-польського договору про обмін дітьми для навчання їх діти направлялись також і до Німеччини.
Школа на колонії проіснувала до січня 1940 р., доки німці не виїхали з села до Німеччини.
У 1939 році, після возз’єднання Західної України з Українською РСР, в селі відкривається початкова школа, яка в наступному році реорганізовується у неповно-середню школу в складі І-УІ класів. Напад фашистської Німеччини на СРСР перешкодив здійсненню її повної реорганізації.
В 1944 році, після звільнення села від німецько-фашистської окупації, в селі організовуються 2 початкові школи: Користівська (село) початкова школа і Користівська (колонія) початкова школа, а також на Стовпинських хуторах – Лозинська початкова школа.
Користівська (село) початкова школа реорганізовується в 1949 році в неповно-середню школу.
В 1952 році місцевим колгоспом (голова колгоспу – Вовк Тихон Дем’янович) розпочато і в 1954 році закінчено будівництво нового приміщення школи. Як будівельний матеріал використано розібрану німецьку церкву (кірху) з колишньої німецької Колонії.
Із лютого 1955 року по вересень 1956 року директором школи призначається Поліщук Микола Васильович, який до того працював завучем. Саме в цей період школа досягла великих успіхів у навчально-виховній і позакласній роботі.
М. В. Поліщук, випускник Московського державного університету, вчитель географії, багато зробив для зміцнення навчально-матеріальної бази школи: впорядкував новозбудоване приміщення, заклав шкільний сад й пасіку, створив шкільний “альпінарій”, “живий куточок”, налагодив ефективну позакласну роботу з географії. Канікули проводив з учнями в цікавих географічних експедиціях по району і за його межами. В школі діяла шкільна метеорологічна служба – “прогноз погоди”, послугами якої користувались односельці.
4 лютого 1957 року директором школи призначається Лисюк Семен Корнійович. Наказом Міністра освіти У РСР № 384 від 16 вересня 1957 року школу реорганізовано в Користівську середню школу.
З метою розширення шкільних навчальних площ в 1957 р. до наявного приміщення добудовуються 4 класні кімнати з правої сторони шкільної будівлі, а в 1965 році прибудовуються ще 4 класні кімнати з лівої сторони школи. Добудова здійснюється за державні кошти.
В 1959 році силами учнів-старшокласників і вчителів було збудовано й устатковано навчальну майстерню на 20 робочих місць. В 1966 році за рахунок коштів місцевого радгоспу до школи прибудовуються ще 2 класні кімнати й спортивний зал з підсобними приміщеннями та котельнею.
В 1962 році початкові школи перейменовуються: Користівській (колонія) початковій школі присвоюється номер 1, а новоствореній школі в селі Новини (колишній Лозинській) надається назва Користівська початкова школа № 2. Згодом обидві школи було реорганізовано і введено до складу Користівської середньої школи: в 1976 році початкову школу № 1, а в 1979 році і початкову школу № 2.
З 1961 року в школі вводиться виробниче навчання. Учні IX-Х класів один день на тиждень освоюють професію рільника, вивчають основи рільництва, рослинництва і тракторну справу. Навчання в школі стає одинадцятирічним. Змінюється офіційна назва школи – “Користівська середня загальноосвітня трудова політехнічна школа з виробничим навчанням”.
З 1969 року термін навчання знову стає десятирічним, а школа називається “Користівська середня загальноосвітня трудова політехнічна школа”. У цьому році для учнів із сіл Самостріли, Сапожин, Новини і Користь, які проживають на відстані понад 3 км від школи, відкривається пришкільний інтернат на 20 місць.
В 1972 році в школі вводиться для учнів ІХ-Х класів початкова військова підготовка і обладнується необхідна навчально-матеріальна база: створюється кабінет початкової військової підготовки, силами старшокласників і вчителів споруджується стрілковий тир та кабінет вогневої підготовки, обладнується відповідне навчальне містечко.
З 1 вересня 1976 року в школі запроваджується поглиблене трудове навчання за спеціальністю “автосправа” і устатковується відповідна навчаль-но-матеріальна база. Придбано 4 автомобілі, обладнано слюсарно-монтажну майстерню із автосправи, кабінет для вивчення будови й експлуатації автомо-біля, кабінет з основ безпеки руху й охорони праці. За участю, учнів старших класів та вчителів збудовано 4 гаражі й пункт технічного обслуговування автомобілів. Суттєвий внесок у створення вказаної бази зробив вчитель трудового навчання Шроль Григорій Платонович в 1971-91 рр.
У 1979 році школу знову перейменовують і затверджують назву “Користівська середня школа з виробничим навчанням”.
В кінці 1979 року розпочато й 1 вересня 1980 року, за рахунок коштів місцевого радгоспу, закінчено будівництво і введення в дію нового приміщення школи на 464 учнівські місця. За активною участю вчителів обладнано 17 навчальних кабінетів, спортивний зал, актовий зал, бібліотека, їдальня на 96 посадочних місць та ін.
На базі старих приміщень школи створено 8 навчальних кабінетів та майстерень для трудового навчання – по обробці деревини, металу, обслуговуючої праці з трьома відділеннями, праці учнів І-ІУ класів тощо.
Обладнано навчально-дослідну ділянку, кролеферму, теплицю, 2 спортивні майданчики, географічний майданчик, майданчик по вивченню правил дорожнього руху, автодром, “зелений клас” і т.д.
З 1 вересня 1981 року в школі розпочато експеримент по організації навчання дітей з шестирічного віку. В радгоспному дитячому садку обладнано спальні кімнати для їх денного відпочинку.
В квітні 1989 року прийняте урядове рішення “Про основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи” та розпочато перехід на навчання дітей з шестирічного віку і середню школу у складі І-ХІ класів.
З 1993 року офіційна назва “Користівська середня школа з виробничим навчанням” змінюється на “Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів с. Користь”.